Нафта

В мене всередині нафта
Чорніа, в'язка, німа
Схожа на цю весну
Що тече з нізвідки туди, де немає краю
На цю німоту, зав'язану на русі
На схожості та відмінності
На відстанні терпіння
Наголоси незворотності виводять на зовні
Інстинкти та травми
Той, хто нічого не вартий
Часто не може укласти собі ціну
Яка не має жодного відношення до цінності
Рецесія з тонами дихотомії не прийде відразу
Вона повзе здалеку і окупує так, як вміє
Так, час - це кат. І він же - жертва
Яка в низці символізму вихоплює знайомі прийоми
Опору, та моделі поведінки
Але неминуче відбувається
І станеться знову і знову
Щоб нагадати, що немає початку і кінця
Є тільки зліпок реальності
Що робивається знову і знову

Я тобі, брат, відповім
З іншого боку простору спільного, нашого
Коли вляжеться дим весь
А зі спинки відмиється чужорідне — "окрашено"
Тоді ми почнем спочатку
Не з самого, бо були чекпоінти
Може ми до тебе. Напевне варто
Чи ти до нас на поїзді
В будь-якому разі
Ми не зійшли з дистанції
Принаймні поки що
Принаймні, не на цій фразі
Я не буду копати глибоко
Ти достатньо черпанув намулу з дна
Був спокій колись, а тепер око за око
Наші слова і струни - висока стіна
А всередині та сама нафта - чорна, в'язка, німа
Невидимою ниткою тягнеться час. Чи його нема
Я більше не відчуваю. Та й нема тепла, щоб гріло
Так однаково і в одночас по-різному старіє тіло
Попри новини, попри галмурні вітрини
Ми завмерли, рухаючись до кінця
У більшості - немає лиця
І це не дивно. Спочатку були роки, тепер години
Багато хто не реагує на крик
Кажуть: "Не страшно більше, я вже звик"
Слово "біль" почало втрачати сенс
Як і слово "сенс". Зрештою, це просто знаки
А розуміння - процес