В душу лізуть пацюки

В душу лізуть пацюки
В душу лізуть пацюки
Сила думки чи руки
Відігнати їх не в змозі
Моя смерть уже в дорозі

Літній день, життя буяє
Не для мене - я ж бо маю
Крякнуть качкою востаннє
Десь на сході спозарання

І Душа безсмертна мо я
Наодинці із собою
Споглядатиме цей Світ
І садів липневий цвіт

Наче щойно народилась
Наче вперше подивилась
Первозданним чистим зором
Немовляти, що навколо

Бачить, знає лиш Життя
Вовка сірого виття
Прорікає лиш одне -
Скоро смерть... вона вже йде

Я лягаю, склавши руки
Прислухаюся до звуків
"Люба смерть, блядь! Мазафака!
Де ти лазиш, як макака?"

Білі капці на ногах
Свічка й хрестик у руках
Самотою викупляю
Право вмерти, та не знаю

Чом так довго? Вже нудьгую
Краще зателефоную
"Шо ти? Де ти? Будеш ні?
Я давно уже в труні!"

Каже: "Вибач! Я забула
З алкашами прибухнула
Поруч муха пролітала
Я чомусь В'єтнам згадала"

Гвинтокрилів гуркіт, пальми
Запах джунглів та напалму
І синдром пост травматичний
Повернувсь для мене звичний

Тож сьогодні не прийду
Прибирай свою труну
І пластмасовий віночок
Потім сходиш у садочок

І не кращим, або гіршим
А собою зовсім іншим
Ти побачиш речі всі -
Липень місяць на Землі

Вічне небо, що мовчанням
Наче вперше і востанне
Мовить істину без слів
Плин земних рутинних днів

Є пронизаний нічийним
Тихим поглядом постійним
Ти і є той погляд вічний
В ньому все - і "потойбічне"

І проявлене в Бутті
Суще в Богу й Сатані
Має місце все це бути
Ти ніде і ти усюди

І відтоді зможеш сміхом
Зустрічати своє "лихо"
Коли я прийду до "тебе"
Рівно в час, коли це треба

Обіймемся, наче рідні
Підем в далечінь блакитну
З алкашами забухаєм
Поспимо, прийдем до тями

І потягнемось за край
Більш нічого. Засинай
Що лишиться, то Життя
В котрім був ти й навіть я